Українська перекладознавча думка другої половини ХІХ – початку ХХ століття у проекції сучасної компаративістики

Анотація

У статті розглянуто українську перекладознавчу думку другої половини ХІХ – початку ХХ ст. (П. Куліш, М. Старицький, М. Драгоманов, І. Франко, Б. Грінченко, П. Грабовський, Олена Пчілка, Леся Українка, В. Самійленко, А. Кримський та ін.) у контексті сучасного порівняльного літературознавства, під кутом зору рецептивного підходу. У зв’язку з цим обґрунтовано суголосність концептуального погляду вітчизняних учених та перекладачів на переклад як на невід’ємну частину національної літератури та важливий чинник її поступу (як засіб розвитку літературної  мови,  джерело  змістового  й  формального  збагачення/поповнення  й  оновлення українського письменства, а також стимул/імпульс до оригінальної творчості на рідному ґрунті) із сучасним осмисленням функціональності перекладу в національному літературному процесі (Д.  Дюрішин,  І.  Івен-Зогар,  Т.  Херманс,  П.  Тороп,  П.  Топер).  Доведено  актуальність  думок тогочасних митців щодо художнього перекладу як загальнолітературної проблеми й нині.