“Дві Ольги” – “дві любові” Івана Франка: до проблеми психобіографічного методу аналізу

Анотація

У статті розглянуто з погляду антропології любові і психобіографічного методу проблематику художньої  прози  Івана  Франка  1880  –  1900-х  років  (“Лель  і  Полель”,  “На  дні”,  “Із  записок недужого”,  “Маніпулянтка”,  “Не  спитавши  броду”,  “Для  домашнього  огнища”,  “Основи суспільності”,  “Перехресні  стежки”,  “Герой  поневолі”,  “Батьківщина”,  “Сойчине  крило”  та  ін.). Співвідношення між художньою фікцією і реальністю оприявлюють “обличчя тексту” і “внутрішню драму” автора. Дослідниця в аспекті психоаналізу піддає сумніву однозначність інтерпретації Франкової метафори “тричі мені являлася любов” із “Зів’ялого листя” (дещо перебільшеної в літературознавчій  візії)  і  виводить  із  життя  та  творчості  письменника  ще  одну  дослідницьку формулу:  “Дві  Ольги”  –  “дві  любові”  Івана  Франка.  Ідеться  про  перше  кохання  митця  Ольгу Рошкевич і Ольгу Хоружинську – його дружину.