Проблема ідентичності в літературі й літературознавстві

2020-03-11

Шановні науковці!

Запрошуємо до обговорення на сторінках ж. «Слово і Час» цікавого наукового проєкту – «Проблема ідентичності в літературі й літературознавстві».

На українських теренах ця проблема набула розголосу з появою (в  перекладі з англійської) відомої праці Ентоні Сміта «Національна ідентичність» (1994, в-во «Основи»). У студіях  філософів, культурологів, соціологів, психологів, історіографів, фольклористів вона значно розширила свої межі, охоплюючи дедалі нові й нові аспекти. Значний інтерес до неї виявили літературознавці, і, як наслідок, починаючи з 2000 року, з’являються монографії Наталі Шумило, Соломії Павличко та Стефанії Андрусів, а трохи згодом – ґрунтовні праці Володимира Моренця, Тимофія Гавриліва, Лідії Ковалець, Алли Швець, Володимира Панченка та інших дослідників, а також дисертації та  численні статті в наукових часописах і збірниках. Ідентичність транскультурна, національна, етнічна, соціальна, громадянська, ґендерна, психологічна, постколоніальна, постмодерна, особистісна, ідентичність у художній прозі, ліриці, в мемуаристиці й літературній критиці, поетика й типологія ідентичностей, методика й методологія дослідження ідентичності – ці та чимало інших цікавих аспектів зазначеної теми перебувають у колі постійних зацікавлень сучасних науковців.

Водночас і донині недостатньо розкрите і ще не в усіх аспектах докладно сформульоване  принципове для літературознавства (як і української гуманітаристики загалом) питання – питання  ідентичності української літератури. Над цим у свій час активно працювали І. Франко, М. Грушевський та ціла низка дослідників 1920-х років, праці яких стали класикою нашої філологічної науки. На мою думку, нині настав час, з урахуванням власного досвіду та новітніх набутків світового літературознавства, продовжити студії  в цьому напрямку.

Особливої актуальності набувають розвідки, зосереджені на давньому й ранньомодерному періодах української літератури. Адже йдеться не лише про критерії ідентичності (місце народження і проживання автора, його етнічне, мовно-стильове, політичне, релігійне, громадянське самовизначення, форми і способи авторської й естетичної самосвідомості тощо) –  надзвичайно складне для цього періоду питання, – а й про повернення «вкрадених» із нашої історії й культури постатей і літературних явищ, починаючи від «Руської правди» Ярослава Мудрого й аж до Григорія Сковороди.

Що ж до нової, новітньої, сучасної, а також діаспорної української літератури, то тут, безсумнівно,  допитливий дослідник знайде для себе чимало цікавих тем і явищ, пов’язаних із усвідомленням її своєрідності й самтотожності. Очевидно, що при цьому надзвичайно важливе значення має осмислення проблеми ідентичності в порівняльно-типологічному аспекті, і це відкриває широкий науковий простір для наших «зарубіжників» і компаративістів  на різних рівнях – окремого твору, літературної  течії (напряму, стилю), культурного дискурсу, репрезентативної соціальної  спільноти тощо.

Звісно, кожен із нас в контексті цієї теми буде коригувати свої пошуки  відповідно до особистих зацікавлень і досвіду. Але безсумнівними, особливо в нинішніх умовах, залишаються назвичайна актуальність і злободенність таких пошуків як в науковому, так і загальнокультурному сенсі. Тож чекаємо на цікаві  й ґрунтовні статті й розвідки.

                                                      З повагою

                                          Відповідальний редактор  Лукаш Скупейко